На сьогодні, Львів — розвинуте туристичне місто, за яким твердо закріпилась репутація «кавової» столиці України. Тут безліч кав'ярень, генделиків чи ресторацій де можна насолодитись філіжанкою ароматного напою. Особливо багато їх в історичній частині міста. Але цікавим фактом є те, що ще 100 років тому про “кавову” репутацію Львова ніхто не знав. Принаймні є така думка... З чого ж все почалось? На яких засадах сформувався стереотип про зв'язок столиці Західної України та найпопулярнішого напою світу. Далі спробуємо знайти відповідь на це питання.
З чого все почалось...
Кавоманам відома історія початку споживання кави. Коли пастухи у Ефіопії побачили овець, які після споживання кавових ягід були дуже активними і не хотіли відпочивати. Вони передали цю інформацію ченцям, а ті, щоб зберігати бадьорість в часі нічних чувань та молитов, теж почали її використовувати. Щоправда в ягодах. З часом обробка вдосконалилась і зерна почали подрібнювати і виготовляти вино. А ще пізніше змелені какао-боби почали заварювати і було отримано напій, який зараз всім відомий.
Як кава з'явилась у Львові
Легенда свідчить, що кава потрапила до міста Лева через Юрія Кульчицького. Він походив з території, що відповідає сучасній Самбірщині. Він народився близько 1640 року, був козаком на Січі. В одній з військових кампаній потрапив в турецький полон. Там вивчив мову та традиції Османської імперії. І згодом це йому дуже знадобилось.
Після звільнення з полону проживав у Відні. Турецькі війська взяти місто в облогу, і впродовж декількох місяців було вичерпано майже всі запаси харчування. Тоді виникла потреба з'ясувати: чи далеко австрійські війська. Розвідником викликався Кульчицький. Він із своїм слугою вийшов з Відня переодягнений в турецький одяг, і горлаючи османські пісні переходив ворожий табір. Але в той час падав дощ, і вони змокли.
Один з турків їх пожалів і обігрів у своєму наметі, а додатково порадив, як уникнути небезпечних постів. В результаті Кульчицький знайшов війська Австрії, які згодом розбили османську армаду. За героїзм уродженця львівської землі щедро винагородили. Одним із дарунків було 300 мішків кави.
В той час в Європі зерна використовували тільки для лікування. Але Кульчицький вирішив відкрити кавову ресторацію. Проте, гіркота напою відвідувачам не подобалась. І тоді він почав в напій додавати вершки, мед, цукор. На основі цих експериментів виник “віденський” рецепт.
До Львова кава потрапила саме з Австро-Угорщини. Одні джерела вказують, що привіз її до міста Лева саме Кульчицький, інші доводять, що це відбулось значно пізніше. Після приєднання львівської землі до Австрійської імперії.
Першими закладами, що почали пропонувати своїм відвідувачам кавовий напій, були відкриті літні майданчики-цукерні Яна Вольфа. З цього моменту почалась історія львівської традиції.
Період Австрійської імперії
Львів — це традиційно місто інтелігенції та інтелектуальної еліти, тут у всі часи було багато думок, дискусій та диспутів. В часи, коли Галичина було частиною Австро-Угорщини, львівські кав'ярні були створені за зразком віденських. Це були місця, де збирались люди різних політичних чи ділових інтересів.
Були навіть ресторації, куди жінкам вхід було заборонено. Було багато тематичних закладів. Для прикладу, майданчики Яна Вольфа стали місцем зустрічі місцевої золотої молоді, богеми та світських левиць. Зовсім інші люди збиралась в дерев'яних цукернях. Це були осередки повій. Кав'ярня “Європейська” була середовищем людей бізнесу. Публіка закладів була настільки постійною та стабільною, що на випадкового відвідувача дивились підозріло та недовірливо.
Головною метою зібрань було обговорення тих чи інших питань, літературні чи політичні диспути, вирішення нагальних справ. В таких умовах кава виступала додатковим, але обов'язковим атрибутом зустрічі. Навіть виникла теза, що справжній львів'янин споживаю філіжанку ароматного напою не менше 40 хвилин. До речі, за віденською традицією до горнятка кави подавались 3 стакани холодної води. Була ще одна поважна причина чому люди збирались на філіжанку… В таких кнайпах безкоштовно поширювалась преса. І зайшовши випити горнятко збадьорюючого напою, можна було дізнатись та обговорити останні новини.
Ближче до 1900-го року ресторації та кав'ярні стали місцем, відвідини якого могли собі дозволити тільки заможні люди. Найбагатша публіка вважала своїм обов'язком мати вдома служницю-кавоварку. Перед початком Першої світової у Львові виник жорсткий дефіцит цукру, і тому каву почали подавати несолодкою. Солодкий продукт видавався тільки по талонах. Щоправда, якщо відвідувачі приносили його з собою, то адміністрація не боронила солодити каву. Окрім того, використовували альтернативні способи підсолоджування.
Окрема історія стосується назв таких закладів. Вони показували те, чим жила кав'ярня. Для прикладу, “Банзай” - підтримка Японії в часі війни з Росією, популярною була французька тематика. Найцікавіші назви були орієнтовані для львів'ян. Але наближалась Перша світова і скоро все мало змінитись...
Радянський період
Воєнні дії практично знищили економіку країни, а прихід радянської влади на терени Галичини традицію кав'ярень фактично зруйнував. Загарбникам більше імпонували генделики з великим асортиментом продукції, які вони називали чайними. Хоча справедливості ради потрібно зазначити, що це більше зовнішня причина.
Значно більше нова влада хотіла знищити місця, де представники бунтівної львівської інтелігенції могли б зустрічатись, обмінюватись думками, створювати клуби по інтересам і подібне. Так тривало декілька десятиріч, і лише на початку 60-х років 20 століття, після “потепління” почала відроджуватись традиція кав'ярень.
Спочатку було відкрито одну на площі Міцкевича, а ще одну недалеко — на сучасній вулиці Дорошенка. Згодом їх кількість суттєво збільшилась. Знову з'явились тематичні місцини. Наприклад, “Кентавр” облюбували студенти та еліта. Її ще називали “Спина до совіцької влади”. Вона була розташована позаду міської ратуші. Заклад на сучасній Валовій називали «Сільська рада» або просто «Сільрада». Це було потаємне середовище журналістів та письменників. Ще одним популярним місцем було «Утро нашей родини», поряд з Галицьким ринком. Там теж збиралась інтелігенція. Його перевагою був ранній початок роботи. Вже о 07:00 кавʼярня відкривалась. Не можна не згадати «Вірменку», яка працювала весь час, навіть у суворий радянський період.
Період незалежності
Після отримання Україною незалежності, молодь Львова почала збиратись в декількох осередках по інтересах. Представники неформального стилю, хіппі зробили пунктом своїх зустрічей «Вірменку», літератори почали відвідувати маленьку кавʼярню на вулиці Костомарова, в народі прозваною «Псячою будою», молоді творчі особистості облюбували кнайпу в проїзді Крива Липа.
Починаючи з 21 сторіччя туристичний бізнес Львова почав бурхливо розвиватись. Це сприяло економічному підйому та швидкій появі нових оригінальних тематичних закладів. Більш того, в Львівській області з'явилось і почало успішно діяти багато виробників кави. Серед них є зовсім молоді. Наприклад, компанія “Престиж Продукт”. Вона представлена на ринку торговою маркою “Кавуська”. Більш детально з її продукцією можна ознайомитись на сайті https://kavuska.com/
Окрема думка...
На думку одного львовознавця каву з Львовом до середини минулого сторіччя не ототожнювали. Це результат радянського періоду. Оскільки в колишньому СРСР було поєднано багато народів, а для східних народів, що входили в імперію совєтів, споживання кавового напою було чимось ексклюзивним. Місто Лева, в звʼязку з географічним положенням, межує з Європою. І тут традиція кавування є чимось буденним. Тому ця невідповідність в одній країні породила такий стереотип.
В чому ж секрет
Підводячи підсумок можна зробити певні висновки. По-перше, Львів вже не перше сторіччя є осередком культурного, політичного, ділового, літературного середовища. По-друге, близькість до державного кордону сприяє діловій активності з іноземними партнерами. По-третє, місто Лева є одним з привабливих туристичних маршрутів.
Кавʼярня є місцем, де можна вирішити важливі питання бізнесу в бесіді з партнером, обмінятись думками з однодумцями, провести час з коханою людиною, відпочити під час туристичної екскурсії. В цих всіх моментах філіжанка кави виступає додатковим, але приємним атрибутом, що додає атмосфері певного колориту.
Сукупність всіх вищенаведених моментів допомагає формувати певний настрій, який ідентифікує обличчя Львова. Секрет львівської традиції споживання кави чарівно простий: культурне, інтелігентне чи ділове середовище; бажання обміну думками — бути почутим і послухати когось; горнятко ароматної кави, що доповняє настрій та атмосферу.
На останок зупинимось на рецептурі та смакових властивостях, що характеризують львівську каву. В мережі є ряд варіацій, які мають таку назву. Але найбільш типовим варіантом прийнято вважати заварювання в турці. Обов'язково на піску. Аромат напою збагачується додаванням кориці та лимона. Інколи в якості харчового додатку виступає декілька мілілітрів настоянки “Криївка”.